Як молодий українець у Бремені мріє закохатися

З початком війни 19-ти річному До Нгуен Ану довелося швидко подорослішати. Наразі хлопець знайшов роботу в Бремені — і потроху знову дозволяє собі мріяти та будувати плани.

Аромат пряних трав і свіжої риби витає в азіатському ресторані в центрі Бремена. Усміхнений юнак відкриває двері закладу і запрошує всередину. Зал вщент заповнений гостями, у когось романтичне побачення, у когось ділова зустріч, а хтось просто прийшов, щоб швидко пообідати.

19-річний До Нгуен Ан, який через війну покинув Україну, наймолодший у колективі. Він блискавично вправляється з усіма завданнями, з посмішкою курсує між столиками збираючи замовлення як досвідчений офіціант. За півроку він вже вивчив кожен куточок цього закладу: одна хвилина і він на барі, змішує напої. Ще одна хвилина — він на кухні готує спеціальний соус. Наступна мить — хлопець розносить все це відвідувачам.

Роботи дуже багато, просто так постояти — дуже складно, ти постійно у русі. На початку мене тільки на бар пускали, а потім побачили, що я швидко вчусь, за один день запам’ятав все меню, так мене почали навчати працювати на кухні. Тому я зараз і бармен, і офіціант.

Нгуен Ан

Батьки приїхали в Україну на заробітки

У лютому він і його сім’я були змушені тікати від російських ракет до безпечної Німеччини. Завдяки досвіду гастрономії він швидко знайшов роботу в ресторані Бремену, де подають страви в’єтнамської та японської кухні. Нгуен не володіє німецькою мовою, втім наразі знання англійської та в'єтнамської мов достатньо для роботи. Приготування суші, різних соусів, маринування м'яса, подача замовлень і допомога з прибиранням кухні — все це входить в його основні обов'язки. А робота допомагає хлопцю відволіктися від темних думок і знайти нових друзів.

Але улюблена кухня Нгуен Ана – насправді українська. Попри в’єтнамське коріння, він однозначно вважає себе українцем. Нгуен Ан народився і виріс у Харкові, там провів свої шкільні та університетські роки. 35 років тому його батьки переїхали в Україну зі столиці В’єтнаму Ханоя на заробітки. "Після війни у ​​В’єтнамі не було роботи, і сім’ї були великими", — каже Нгуен. "Найцікавіше те, що хоч мої батьки обоє з Ханоя, вони вперше познайомилися в Харкові і там же одружилися. Це просто доля".

План “Б”

Нгуен Ан почав працювати і самостійно заробляти гроші відразу після закінчення школи. Зразком для нього були батьки, які працювали день і ніч, як пояснює 19-річний хлопець. "Моя перша робота була барменом. Але через три місяці мені це набридло і я почав працювати в суші-барі".

До нападу Росії на Україну Нгуен Ан навчався на третьому курсі університету в Харкові на факультеті туризму та готельно-ресторанної справи. Коли почалася війна, Ан, його старший брат і батьки переїхали до Львова в Західній Україні, щоб дочекатися закінчення бойових дій. Але швидко зрозуміли, що їм потрібен план Б. "Батьки вирішили, що якщо це затягнеться надовго, то не можна витрачати дорогоцінний час, думаючи, що скоро все закінчиться", — каже він. "Спочатку ми поїхали до Берліна, де жила подруга моєї мами. А звідти ми приїхали до Бремена, де вже 25 років живуть наші дядько і тітка".

Допомога українській армії з Бремена

Нгуен Ан зі старшим братом змогли виїхати з України, попри призовний вік. Спочатку юнак не хотів залишати батьківщину, боячись кинути там своє життя і почати з нуля в країні, мовою якої він не розмовляє. Але думка про необхідність взяти до рук зброю не давала спокою: "Я пацифіст, вихований уникати конфліктів, вважаю за краще мовчати і не провокувати", — каже хлопець. Проте, ділиться, він пішов би в армію рідної країни, якби не було можливості виїхати.

Вважаю, що будь-який вклад у перемогу він важливий, навіть найменший, тому я намагаюся фінансово допомагати армії. Робити те що можу, там де я є.

Нгуен Ан

Порівняно з роботою в Харкові Нгуен Ан заробляє в Бремені більше. Втім на себе витрачає мінімально, купуючи лише найнеобхідніше і намагається заощадити. Крок за кроком українець будує своє життя. Однак поки що у нього немає конкретного плану. У місті, де хлопець народився, все ще небезпечно. Будинок родини стоїть цілий, але нещодавно неподалік влучила ракета, яка вбила його шкільного вчителя, каже Нгуен Ан.

Втома від новин

На роботі телефон Нгуена у вібро режимі, від постійних повідомлень та новин. Про війну, навіть з друзями в Україні, хлопець намагається не говорити — боляче. "Україна буде захищатися до останнього, а Росія буде атакувати і вбивати до останнього. Мені болісна тема війни, тому я відволікаюсь роботою."

Мені було страшно, і цей страх навчив мене ставитися до життя по-іншому — холодніше й розумніше.

Нгуен Ан

Для Нгуена Ана підліткове життя закінчилося 24 лютого. Відтоді йому довелося швидко дорослішати. "З 24 лютого я став іншою людиною", — каже сам Нгуен Ан. Він усвідомлює свою велику відповідальність, — каже Нгуен Ан. Йому не варто витрачати час: "Ні гуляти, ні валятися на дивані я собі дозволити не можу. Мені треба працювати, бо моїй мамі тут важко. Вона не знає мови і потребує моєї підтримки".

Нгуен Ан, можливо, став серйознішим, але зберіг юнацьку мрійливість. Ставши на ноги, він тепер бажає "простих" речей: "Я мрію закохатися, знайти свою дівчину, свою музу. Я мрію про велику і міцну сім’ю, щоб я міг дати своїм майбутнім дітям гідне життя. хочу бути таким батьком, яким мій батько був для мене".