Діти та війна: українська психологиня дає поради батькам

Yana Mysan mit ihren Kindern
Bild: Yana Mysan | Yana Mysan

Російська агресія в Україні та її жахи у той чи інший спосіб вплинули на життя кожної української дитини. Мама двох дітей, психолог з України, Яна Мисан дає поради батькам, як допомогти дітям впоратися з наслідками війни.

Перед не великою кімнатою, в коридорі, вишикувалися 8 дітей з України у супроводі батьків. Хтось з дітей голосно сміється і бешкетує, а хтось, навпаки, сором’язливо стоїть осторонь. 

Усі вони чекають, коли Яна Мисан з Києва (30 років), психолог за освітою, відкриє двері до «чарівної» кімнати та розпочне заняття з арт-терапії. У кімнаті 4 столи заповнені різними матеріалами для рукоділля: фарбами, блискітками, глиною та картоном.

Коли діти приходять на урок то у нас є певні ритуали: ми всі стаємо у коло, вітаємося, кажемо один одному якісь теплі слова. Потім діти повинні тілом чи жестами показати свій емоційний стан, наприклад, радість, смуток, злість

Яна Мисан

Привітання у колі триває 5 хвилин. Діти помітно розслабляються і починають заливатися сміхом. Ця вправа допомагає їм налаштувати між собою контакт. 

Begrüßungskreis Yana Mysan
Yana Mysan leitet den Begrüßungskreis an. Die Kinder können hier ihre Gefühle ausdrücken über den Körper oder mit Gesten. Bild: Yana Mysan | Yana Mysan

Збройна агресія Росії на території України змусила цих дітей та їх батьків покинути власні домівки. Вплив війни на їх поведінку дуже помітний, каже Яна. 

"Я працюю з дітками в студії «Школа здорової спини та йоги», діяльність якої зараз активно направлена на допомогу українцям. Біля нашої будівлі знаходиться аеропорт і тут часто літають літаки. Є діти, які коли чують звук літака одразу ховаються, закривають очі, обличчя. Дехто з них через цю війну вже ніколи не побачить свого тата, дехто втратив свій дім, друзів. Багато дітей, які жили у підвалах та тікали під обстрілами, бачили мертвих бездиханних людей, понівечені автівки. Цим дітям прийшлось дуже швидко подорослішати"

Швидко подорослішати довелося і дітям самої Яни. Її родина виїхала з Києва у Бремен 2,5 місяці тому. З самого початку війни жінка відверто, наскільки це можливо, говорить зі своїми дітьми про війну та пояснює їм, що відбувається.

"Донька в мене маленька, 3 рочки. Марія бачила, що іноді я, мама, можу поплакати і питала «мамо, що трапилося?», я кажу «мама засмучена, тому що зараз йде війна». Вона розуміє, що це щось погане, але не питає далі нічого. А син старший, Веніамін, йому 10, в силу свого віку він багато що вже розуміє, тому ми з чоловіком старалися доносити інформацію дозовано, щоб не травмувати ще більше і так наляканого хлопчика. Говорили, що небезпечно, що потрібно триматися разом та допомагати один одному. Казали, що нам також страшно, але ми зробимо все можливе, щоб він і сестричка були в безпеці, що в нас є план, за яким ми діємо. Що наші українські воїни дуже сильні, та обов'язково нас захистять. Коли ми виїжджали, то поруч лунали вибухи, діти були дуже налякані, а ми з чоловіком всю дорогу їм казали – ми поруч, все добре. Намагалися багато говорити про їх емоції"

Саме говорити про емоції та проявляти їх Яна вчить дітей на своїх заняттях з арт-терапії. Арт-терапія це не уроки малювання, а потужний інструмент в подоланні критичних моментів в житті людини через творчість та правильну підтримку.

"Наприклад, я питаю у дітей: які ви знаєте емоції? В нас починається мозковий штурм, обговорення. А потім я їх прошу намалювати людину і зобразити яких емоцій у неї найбільше. Діти не підозрюють, що дуже часто зображують себе. Я прошу дитину розказати про малюнок, яких емоцій у цієї людини найбільше? Якщо негативних, то що потрібно зробити цій людині на малюнку, щоб у неї було більше радісних емоцій?"

Yana Mysan Kunsttherapie
Bild: Yana Mysan | Yana Mysan

Як психолог, та як мама, Яна дає 5 порад для батьків, як допомогти дітям подолати наслідки стресу від війни:

1 Говоріть з дітьми та будьте щирими

Якщо ваша дитина ставить питання про війну – не ігноруйте, а спробуйте щиро поговорити. Розкажіть, що багато людей зараз відчувають: страх, гнів, тривогу, і що це є нормально, дитина буде знати, що вона не одна. Розмовляйте з дитиною про події які склалися стільки, скільки вона цього потребує, але старайтеся давати відповідь згідно з віком дитини, щоб її не налякати. Коли закінчуєте розмову, то скажіть, що у вас є план, що у дитини є надійна підтримка і це ви.

2 Концентруйтеся на позитивних емоціях

Поясніть дитині, що так, зараз важко, але давай з тобою подумаємо, а що в нашому житті добре? Давай спробуємо зрозуміти у чому ми зараз можемо знайти позитив? Зверніть увагу дитина на те хороше, що відбулося. Наприклад, «ми з тобою ходили в парк, правда ж класно було?  Пам’ятаєш, ми бачили, як люди тримаються за руки. Тобі подобається, так? Давай теж триматимемося за руки?

3 Дайте можливість дитині виплеснути негативні емоції через рух та заняття спортом

На власному прикладі спробуйте пояснити дитині яким чином можна справитися з негативними емоціями. Наприклад, коли я, мама, засмучена, то я можу піти на пробіжку, на танці, на співи. Я особисто свого сина зараз записала на секцію великого тенісу. Кажу йому: «уяви собі що м’яч це ті емоції, які тобі необхідно викинути якомога далі!» Він спробував і тепер каже, що йому дуже подобається.

4 Частіше обіймайте своїх діток, гладьте по спині та голові

Тілесний контакт знімає емоційне напруження. Саме зараз дитина потребує особливого контакту з дорослими. Бо обійми – це для дитини захист, це сигнал, що мене люблять, я важливий.

5 Слідкуйте за своїми реакціями на події

Пам'ятайте, що діти створюють свою модель поведінки спостерігаючи за дорослими. Поки ви у гарному гуморі і настрої – ви допомагаєте і дитині також. Це як у літаку, у випадку розгерметизації салону, коли випадають маски, спочатку ви повинні маску одягнути собі, а потім дитині. Дитина має бачити, що біля неї щаслива мама.

Kindertag: Ukrainische Kinder in Bremen verraten ihre größten Träume

Bild: Radio Bremen